A A A K K K
для людей із порушенням зору
Залозецька громада
Тернопільська область, Тернопільський район

Безоплатна правова допомога

 

Порядок оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Як вбачається з Закону України про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні, Медико-соціальна експертиза  це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

  Відповідно до п. 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом міністерства охорони здоров’я № 561 від 05.09.2011 року при огляді у МСЕК проводяться:

  • вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи;
  • опитування хворого;
  • об’єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
  • Якщо МСЕК відмовив у встановленні групи інвалідності, або встановлена група інвалідності не відображає реального стану здоров’я, або умови встановлення групи інвалідності не відповідають тим, які встановлені нормативними актами  то чинним законодавством передбачена можливість оскаржити таке рішення. Це передбачено Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КМУ “Питання медико-соціальної експертизи” від 03.12.2009 року № 1317.
  • Передбачено два порядки оскарження рішення МСЕК: позасудовий та судовий.
  • Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено фактвтрати професійної працездатності, довідку  і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та органові, що здійснює загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.  За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров’я.

Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання.

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ України. МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу

доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або міським/обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

Водночас, відповідно до пункту 25 Положення рішення МСЕК може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

Особа може оскаржити рішення МСЕК шляхом подання до суду адміністративної позовної заяви у строк не пізніше 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Однак, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору, і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень (частина четверта статті 122 КАСУ).

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку (частина перша статті 193 КАСУ).

За подання до  суду адміністративного позову фізичними особами справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадку коли особи звільнення від його сплати  (підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Позовна заява  відповідно до вимог статті 160 КАСУ має відповідати всім вимогам КАСУ. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.


Безоплатна правова допомога – як можливість сьогодні вирішення

життєвих правових проблем у правовий спосіб

 

Конституція України гарантує кожному громадянину право на професійну правничу допомогу. І таку допомогу можуть отримати  особи, які її потребують , звернувшись до  будь якого з місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, або зателефонувавши  до єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги  за номером 0 800 213 103.

            Тобто сьогодні система безоплатної правової допомоги забезпечує право  громадянам   знати все про право, зокрема  про їх права та надає допомогу у вирішенні життєвих проблем при допомозі фахівців місцевих центрів саме у правовий спосіб.

 

              Безоплатну первинну правову допомогу у місцевих центрах  можуть отримати всі особи, які перебувають під юрисдикцією України, і  така допомога включає в себе : отримання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, у т.ч. підготовка проектів договорів користування земельними ділянками для жителів сільських населених пунктів-власників земельних ділянок, також складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуальних ) та надання допомоги в забезпеченні доступу особам, що звернулися до місцевого центру, до  вторинної правової допомоги та медіації.

             Безоплатна вторинна правова допомога – допомога, яка гарантується державою, полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя і   складається з таких послуг, як захист, здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших  державних органах,  органах місцевого самоврядування,  перед іншими особами та складення документів процесуального характеру. Таку допомогу  можуть отримати особи, зазначені у ч.1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу »,  серед яких :

  • особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до  закону для осіб, які належать до основних соціальних  і демографічних груп  населення, а також особи з  інвалідністю, які отримують пенсію або  допомогу, що призначається  замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб ;
  • діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, які постраждали внаслідок воєнних дій ;
  • громадяни України , які проживають у сільській місцевості і є власниками земельних ділянок ;
  • особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі ;
  • внутрішньо-переміщені особи, та громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщені особи ;
  • особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та особи, які звернулися із заявою про визнання особою без громадянства ;
  • ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед батьківщиною та які належать до числа жертв нацистських переслідувань ;
  • особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захисту»;
  • особи щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною або щодо поновлення цивільної дієздатності та про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку та ін..

Звернення про  надання безоплатної вторинної правової допомоги подаються до центру з надання безоплатної вторинної правової повнолітніми особами за місцем їх фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування. Разом із таким зверненням особа або її законний представник  повинні подати документи, які підтверджують її належність або належність осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з категорій осіб, зазначених у ч.1 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Однак, особи при зверненні до місцевого центру за отриманням безоплатної вторинної правової допомоги, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьма дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими місцевими центрами , одночасно.

Додатково інформуємо про те, що отримати правову допомогу можна звернувшись до Кременецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який знаходиться за адресою: м. Кременець, вул. Шевченка, 59А; тел. (03546) 2-52-33, Skype: kremeneckiy_mc.

 


ВИРОБНИЧИЙ КООПЕРАТИВ

ПОНЯТТЯ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

За зобов’язаннями виробничого кооперативу його члени несуть субсидіарну відповідальність  у порядку та розмірах які встановлені законом та статутом виробничого кооперативу (частина 2 стаття 163 Цивільний кодекс України).

Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова "виробничий кооператив".

Цивільним кодексом України та Законом України «Про кооперацію» встановлюється правовий статус виробничих кооперативів, обов’язки та права   членів кооперативу.

 

ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

Виробничий кооператив створюється на підставі рішення установчих зборів його засновників, якими можуть бути бути громадяни України, особи без громадянства та  іноземці, а також юридичні особи України та іноземних держав, котрі здійснюють свою діяльність  через своїх представників.

СТАТУТ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

Статут - це установчий документ виробничого кооперативу, який регулює його діяльність ,який затверджується загальними зборами його членів.

Відомості, які повинні бути зазначенні у статуті:

1) назва та скорочена назва (при наявності) виробничого  кооперативу;

2) мету та   цілі створення виробничого кооперативу, перелік видів його діяльності;

3) склад його засновників;

4) щодо  умов та процедури вступу до виробничого  кооперативу членів, асоційованих членів і виходу чи виключення з нього;

5) які права та обов’язки членів, асоційованих членів виробничого кооперативу;

6) щодо порядку,  котрим передбачено як саме буде відбуватися процес щодо внесення змін до статуту виробничого кооперативу;

7) характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;

8) форми участі членів кооперативу в його діяльності;

9) порядок скликання і проведення чергових та позачергових загальних зборів виробничого кооперативу, порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів виробничого кооперативу;

10) порядок щодо  формування, складу та компетенції органів управління виробничого кооперативу, а також порядок щодо прийняття ними рішень;

11)  щодо порядку здійснення використання,  розпорядження і  формування  майна виробничого  кооперативу;

12) щодо порядку і умов  щодо здійснення  компенсаці збитків виробничого кооперативу;

13) щодо порядку звітності та  обліку у виробничому кооперативі;

14) щодо порядку ліквідації та реорганізації виробничого кооперативу, а також, розв’язання майнових питань, які стосуються цих процесів;

15) щодо порядку та умов повернення паю.

У Статуті виробничого кооперативу можуть  бути зазначені і інші положення, що не суперечать законодавству, котрі мають зв’язок із особливостями діяльності такого кооперативу.

Зміни до статуту виробничого кооперативу приймаються загальними зборами виробничого кооперативу та підлягають державній реєстрації в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", протягом 30 днів з дня їх прийняття.

 

МАЙНО ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

Майно, яке наявне у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

До дня державної реєстрації кооперативу член виробничого кооперативу зобов'язаний внести пайовий внесок розміром не менше десяти відсотків, та на протязі року з дня державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу  частину, що залишилася.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу та  законом.

Виробничий кооператив не вправі здійснювати випуск  акції (частина 3 стаття 165 Цивільний кодекс України).

Між членами виробничого кооперативу залежно від здійснення ними трудової діяльності, якщо інше не встановлено статутом виробничого кооперативу розподіляється прибуток кооперативу.

Окрім того, у разі ліквідації виробничого кооперативу майно, яке залишилося  після  задоволення усіх вимог кредиторів виробничого кооперативу, розподіляється між його членами залежно від здійснення ними трудової участі, якщо статутом не передбачено іншого порядку поводження з майном кооперативу у разі його ліквідації.

У порядку, передбаченому статутом виробничого кооперативу, для забезпечення статутної діяльності кооператив формує пайовий, неподільний, спеціальний та резервний фонди.

  • За рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу формується пайовий фонд виробничого кооперативу.
  • За рахунок вступних внесків та здійснення відрахувань від доходу кооперативу в обов’язковому порядку утворюється  неподільний фонд виробничого кооперативу. Варто зазначити, що розподілення неподільного фонду між членами виробничого кооперативу неможливе, окрім як  у випадку ліквідації виробничого кооперативу – майно неподільного фонду кооперативу передається на підставі  рішення ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні ліквідаційної комісії  повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна. Статутом  виробничого кооперативу визначається порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу кооперативу.
  • За рахунок відрахувань від доходу кооперативу, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги перерозподілу неподільного фонду та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків) утворюється резервний фонд виробничого кооперативу.
  • За рахунок цільових внесків членів кооперативу та надходжень, які передбачені законом для забезпечення статутної діяльності кооперативу  і використовується за рішенням органів управління кооперативу створююється  спеціальний фонд.

 

ПРИПИНЕННЯ ЧЛЕНСТВА У ВИРОБНИЧОМУ КООПЕРАТИВІ

Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:

  • добровільного виходу з нього;
  • припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу;
  • несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу;
  • смерті члена кооперативу - фізичної особи;
  • ліквідації члена кооперативу - юридичної особи;
  • припинення діяльності кооперативу.

Член виробничого кооперативу вправі  вийти  із нього та у разі припинення членства у виробничому кооперативі йому здійснюється виплата вартості паю або надається майно, яке пропорційне розміру його паю, а також проводяться виплати, які зазначені у статуті кооперативу.

РЕОРГАНІЗАЦІЯ  ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

За рішенням загальних зборів членів виробничого кооперативу у порядку, який перебачений статутом кооперативу та законодавством відбувається його реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення).

У випадку реорганізації виробничого кооперативу права та обов’язки кооперативу переходять до його правонаступників.

ЛІКВІДАЦІЯ  ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

Виробничий кооператив ліквідується:

  • на підставі  рішення загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених;
  • на підставі  рішення суду.

Орган, який прийняв рішення  про ліквідацію виробничого кооперативу призначає ліквідаційну комісію, яка буде здійснювати ліквідацію кооперативу та  визначає порядок діяльності ліквідаційної комісії.

Повноваження щодо управління виробничим кооперативом переходять до ліквідаційної комісії з дня її призначення. Ліквідаційна комісія зобов’язана провести роботу, пов’язану із стягненням дебіторської заборгованості кооперативу і виявленням претензій кредиторів (з повідомленням останніх про ліквідацію кооперативу), встановити порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці з дня публікації інформації про ліквідацію кооперативу.

 


В задоволенні  позовних вимог  фінансової  установи про стягнення коштів  згідно кредитного  договору- відмовлено

Безліч  історій  щодо  стягнення заборгованості згідно кредитних договорів закінкуються для клієнтів банків повною втратою моральних сил та матеріальних  активів. Хтось  втрачає  усі заощадження, хтось  втрачає  нерухоме майно, а хтось  ще і здоров'я.  Однак,  наша кредитна історія  закінчилась  хепі-ендом!  У 2011 року громадянин В. уклав кредитний договір з  Публічним акціонерним товариством «Плюс Банк» на суму 11150,00 грн. зі сплатою 29,98 % процентів річних з погашенням кредиту у терміни, передбачені встановленим кредитним договором, графіком щомісячних платежів.

У звязку з складними життєвими обставинами  у  пана В. виникла заборгованість. Так як, у 2014 році  проходив службу у добровольчому батальйоні та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, тоді ж отримав поранення та проходив довготривале лікування.

У тому ж  2014 році рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області ухвалено заочне рішення та стягнуто з громадянина В. борг за  цим  кредитним договором. 

            У  2021 році правонаступник  банку  пред’являє для виконання  у виконавчу службудане рішення, і лише після цього  клієнт дізнається  про  таке рішення. Наступним етапом у цій історії  став  перегляд, з ініціативи  пана В., даного заочного рішення щодо стягнення заборгованості.

Порадившись з адвокатом Іриною Сідоровою, якого призначив Кременецький місцевий центр з надання БВПД,  було вирішено підготувати  відзив  на позовну заяву про стягнення заборгованості згідно кредитного договору.  

Рішенням суду   в задоволенні  позовних вимог  фінансової  установи про стягнення коштів   згідно кредитного  договору- відмовлено. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100600692)

Коментує адвокат Ірина Сідорова: «Устатті 81 Цивільного  процесуально кодексу України зазначається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У  даному ж випадку фінансова установа  в обґрунтування своїх вимог подала лише розрахунок заборгованості, де зазначено лише суми заборгованостей, а саме прострочений борг, прострочені проценти, строкові проценти, нарахована плата за обслуговування кредиту, пеня, віндикаційні витрати. Але з даного  розрахунку заборгованості не можливо  було встановити дійсний розмір заборгованості відповідача, періоди за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо.

Доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації,   оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.»

 

 


Відшкодування збитків наречених у разі відмови вступу у шлюб

Беззаперечно одним із найкращих моментів  у житті закоханої пари є створення нової сім’ї, шляхом узаконення їх стосунків через реєстрацію шлюбу.

 При цьому Конституція України, як і Сімейний кодекс України гарантують те, що вступ до шлюбу ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. У випадку, коли особу примушують до вступу в шлюб проти її волі, потрібно розуміти, що це є злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність. Саме томуподача заяви є лише повідомленням про бажання  реєстрації шлюбу, і вона не створює прямого обов’язку для наречених зареєструвати шлюб.

Однак, може виникнути ситуація, коли за декілька днів до, або у день  весілляхтось із наречених може відмовитись від наміру зареєструвати шлюб. Дане волевиявлення тягне за собою настання певних наслідків, таких як відшкодування витрат пов’язаних із підготовкою до весільної церемонії.

Для врегулювання цієї ситуації у статті 31 Сімейного кодексу України передбачено обов’язок особи, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. З положень цієї норми випливає те, що відшкодуванню підлягає лише та  сума коштів, яка була реально витраченана підготовку до весілля.

 Таким чином існують дві можливості для відшкодування своїх витрат. Це добровільне відшкодування збитків, шляхом повідомлення особи, бажано письмово шляхом надсиланням листа із зазначенням у ньому  суми, документів, які підтверджують витрати (чеки, квитанції), а також вказати строки та шлях повернення коштів (банківські реквізити чи отримання їх власноруч готівкою).

 У разі відмови добровільного відшкодуваннявитратпотрібно звернутися до суду, за місцем реєстрації відповідача, із відповідноюпозовною заявоюта сплатити судовий збір, урозмірі, який передбачено Законом України «Про судовий збір». Варто зауважити, що позивачами в таких справах можуть виступати також батьки і інші родичі, якщо власне вони і понесли такі витрати.

 Під час розгляду справи у суді особі необхідно довести наступні обставини:

  • статус «нареченої» чи «нареченого», надавши довідку з РАЦСуіз зазначенням у ній факту про подачу заяви про реєстрацію шлюбу та не здійснення реєстраціїчерез неявку або відмову відповідача;
  • відмову відповідача від реєстрації шлюбу, такими доказами будуть переписка чи повідомлення, втому числі і у соціальних мережах, запис телефонної розмови, покази свідків;
  • а також надати письмові докази понесених витрат. В таких документах обов’язково має бути зазначено суму, дату, призначення платежу та реквізити платника щодо придбання послуг та товарів. Крім того, доказами витратдля весілля слугують авансові розписки щодо замовлення оренди приміщення, фотографа, ведучого, відеооператора, музичної групи та ін.

Варто зауважити і про передбачені у статті 31Сімейного кодексу України винятки, коли витрати не відшкодовуються. Такими винятками є протиправна або аморальна поведінку нареченого/нареченої, а також приховання нею/ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення(тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).Відповідно, якщо особа дізналася таку інформацію під час підготовки до весілля і до назначеного дня реєстрації шлюбу, вона має право відмовитись та не відшкодовувати витрати понесені на підготовку до весілля.

 


Порядок оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Як вбачається з Закону України про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні, Медико-соціальна експертиза  це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

  Відповідно до п. 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом міністерства охорони здоров’я № 561 від 05.09.2011 року при огляді у МСЕК проводяться:

  • вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи;
  • опитування хворого;
  • об’єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
  • Якщо МСЕК відмовив у встановленні групи інвалідності, або встановлена група інвалідності не відображає реального стану здоров’я, або умови встановлення групи інвалідності не відповідають тим, які встановлені нормативними актами  то чинним законодавством передбачена можливість оскаржити таке рішення. Це передбачено Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КМУ “Питання медико-соціальної експертизи” від 03.12.2009 року № 1317.
  • Передбачено два порядки оскарження рішення МСЕК: позасудовий та судовий.
  • Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

 

https://lexinform.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/doctor-working-at-the-table-ZXWBM7B-min-2-scaled.jpeg

    

 Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено фактвтрати професійної працездатності, довідку  і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та органові, що здійснює загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.  За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров’я.

Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання.

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ України. МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу

доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або міським/обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

Водночас, відповідно до пункту 25 Положення рішення МСЕК може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

Особа може оскаржити рішення МСЕК шляхом подання до суду адміністративної позовної заяви у строк не пізніше 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Однак, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору, і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень (частина четверта статті 122 КАСУ).

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку (частина перша статті 193 КАСУ).

За подання до  суду адміністративного позову фізичними особами справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадку коли особи звільнення від його сплати  (підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Позовна заява  відповідно до вимог статті 160 КАСУ має відповідати всім вимогам КАСУ. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.


ВИКОРИСТАННЯ  МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ  ДЛЯ  ЗАЙНЯТТЯ  ЖЕБРАЦТВОМ

  

   В умовах встановлення України як правової держави особливо актуальним є проблема дитячого жебрацтва .В такій ситуації найбільше страждає  воля , честь та здоров’я  дитини. Суспільство повинно більше  приділяти уваги питанням захисту дитини від негативного впливу оточення. Держава повинна розробляти  запобіжні заходи для запобігання впливу на дітей таких негативних соціальних явищ як жебрацтво.

       Під жебрацтвом, слід розуміти систематичне випрошування грошей, речей інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб.  Не є важливим місце, де потерпілий випрошує гроші. Це можуть бути громадські місця, а також інші території, зокрема, приватні дачі, квартири. У більшості випадків, гроші, які жертвують дітям на вулиці, не допоможуть їм придбати їжу або одяг, а підуть до кишень злочинців, які використовують цих дітей.

      У статті 52  Конституції України  встановлено, що будь яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.  Кримінальний кодекс України містить цілий ряд статей, що передбачаютькримінальну відповідальність за такі дії. Кримінальний кодекс України у статті 150-1 передбачає кримінальну відповідальність за використання особою, яка замінює батьків (матір) малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей у сторонніх осіб).

    Примушення до жебрацтва  малолітніх осіб карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів,  або за попередньою змовою групою осіб, караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Дії, передбачені частинами першою або другою статті 150-1, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 

Однак, не часто можна побачити  обвинувальні акти передані в суд із такою кваліфікацією. Мабуть тому, що нікому ініціювати розслідування. Зазвичай кожен із нас вважає, що це його не стосується. Об’єктом злочину  є суспільні відносини у сфері забезпечення здоров’я, фізичного та морального розвитку, освітнього рівня дитини та ін. Основним безпосереднім об’єктомзлочину є воля, честь і гідність дитини, а додатковим факультативним об’єктом (при вчиненні злочину із застосуванням насильства чи погрози його застосування і у випадках, коли спричиненісередньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження  можуть бути фізичне і психічне здоров’я дитини .

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути лише батьки потерпілого або особи, які їх замінюють(прийомні батьки, наприклад).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - отримання прибутку.

Стаття 304 ККУ передбачає покарання за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а також спонукання до пияцтва, жебрацтва чи азартних ігор. Такі дії караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років, якщо ж вони вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном, піклувальником чи іншою особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, то їм загрожує позбавлення волі на строк від 4 до 10 років.

Змушування до жебрацтва також є одним із видів експлуатації людини і може кваліфікуватися як торгівля людьми (ст. 149 ККУ). Відповідальність за такий злочин – до 15 років позбавлення волі.

Якщо Ви побачили, що дитина жебракує зателефонуйте до поліції тадо Служби у справах дітей і повідомте, що побачили дитину, яка жебракує.

   Детально розкажіть, де саме це відбувається, і описати дитину або дорослу особу, яка її супроводжує. Якщо є можливість, дочекатися приїзду поліції та/чи представників Служби у справах дітей.

  Поліція та Служба у справах дітей зобов’язанні відреагувати на звернення, з’ясувати, чому дитина жебракує, забрати її з вулиці та  надати дитині необхідну допомогу.

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги


Екологічні  правопорушення

Екологічне правопорушення – це винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, спричиняє шкоду навколишньому природному середовищу або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди і тягне за особою застосування заходів юридичної відповідальності.

Види порушень, за які несуть відповідальність винні особи

Згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" є такі види порушень:

  • порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
  • порушення норм екологічної безпеки;
  • порушенні вимог законодавства про оцінку впливу на довкілля, у тому числі поданні завідомо неправдивого звіту з оцінки впливу на довкілля чи висновку з оцінки впливу на довкілля;
  • неврахуванні у встановленому порядку результатів оцінки впливу на довкілля та невиконанні екологічних умов, визначених у висновку з оцінки впливу на довкілля;
  • порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;
  • допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;
  • перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;
  • самовільне спеціальне використання природних ресурсів;
  • невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;
  • невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам;
  • порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;
  • невиконання вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;
  • відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;
  • приниження честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їх життя і здоров’я;
  • порушення природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов’язаної з поводженням із генетично модифікованими організмами;
  • порушенні вимог законодавства України при здійсненні стратегічної екологічної оцінки.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші його порушення.

 

Цивільна відповідальність за порушення екологічного законодавства

Цивільна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачає, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення якості довкілля, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

 

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини – це найсуворіший вид відповідальності. Він конкретизується у розділі VIII Кримінального кодексу України і по окремим статтям передбачає до 10-12 років позбавлення волі.

Кримінальне покарання застосовується до осіб, які здійснили правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і небезпеки для навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей. А також, якщо завдана шкода довкіллю у особливо великих розмірах.

 

Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність  передбачається Кодексом України                      про адміністративні правопорушення та супроводжується накладанням штрафу (в окремих випадках з конфіскацією незаконно добутих об’єктів навколишнього середовища або заборонених знарядь добування). Також, інколи, може застосовуватись попередження.

 

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, які у процесі виконання своїх функціональних обов’язків порушують екологічні норми та вимоги. Кодексом законів про працю України передбачено два види дисциплінарних стягнень – догана та звільнення з посади.

Державні органи, що здійснюють контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства

♦ Міністерство енергетики та захисту довкілля

♦ Державна екологічна інспекція України та її територіальні підрозділи

♦ Державне агентство рибного господарства України 

♦ Державна служба геології та надр України

♦ Державне агентство лісових ресурсів України

♦ Громадські інспектори з охорони довкілля (Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затверджене наказом екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року № 88)

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням довкілля та погіршенням якості природних ресурсів. У разі, якщо на порушника накладається адміністративний штраф, – це не означає, що вже не будуть нараховуватися збитки за шкоду довкіллю.

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги


Порушення державних стандартів у сфері благоустрою

На даний час суспільство приділяє особливу увагу стану природнього середовища, озелененню та благоустрою населених пунктів. Таким чином, створення комфортних і сприятливих умов для життєдіяльності людини є прерогативою для будь-якої територіальної громади

Отже, благоустрій населених пунктів – це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

 

Відповідно до ст.13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населенних пунктів належать:

1) території загального користування:

парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини, майдани, площі, бульвари, проспекти, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, пляжі, кладовища і інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

2. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Для підтримання належного порядку встановлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту, які закріплені у «Типових правилах благоустрою території населеного пункту» які затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Правилами передбачено:

  • порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою;
  • вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій;
  • вимоги до утримання зелених насаджень на об'єктах благоустрою - територіях загального користування;
  • вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території;
  • вимоги до санітарного очищення території;
  • розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні;
  • порядок розміщення малих архітектурних форм;
  • порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів;
  • інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

Поряд з правилами благоустрою території населеного пункту також ще є і обов’язки громадян у сфері благоустрою населеного пункту, які закріплені у ст.17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», за порушення яких настає відповідальність.

Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані:

1) утримувати в належному стані об’єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, а також територію населенного пункту прилеглу до цих об’єктів територію;

2) дотримуватися правил благоустрою території населенних пунктів;

3) не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населенних пунктів;

4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів;

5) допускати на об’єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Також, у сфері благоустрою також є ряд заборон за порушення яких настає адміністративна відповідальність.

Так, порушенням благоустрою вважається:

  1. виконання робіт без дозволу в разі, якщо законодавством передбачено обов'язкове його отримання;
  2. вивозити й звалювати в не відведені для цього місця відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг, тощо;
  3. самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати і знищувати дерева, кущі, тощо;
  4. самовільно розміщувати об'єкти зовнішньої реклами, павільйони, кіоски торговельні лотки, тощо;
  5. складувати будівельні матеріали, конструкції й обладнання за межами будівельних майданчиків;
  6. встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Міністерства внутрішніх справ України;
  7. випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях;
  8. влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів;
  9. здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (окрім випадків проведення негайного ремонту під час аварійної зупинки).

Стаття 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів:

накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-1360 грн.);

накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 850-170 грн.).

Також, важливо що відповідно до ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протоколи про порушення мають право складати уповноважені особи виконавчого комітету та органів внутрішніх справ.

Притягнення осіб, винних у порушенні законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, до відповідальності, не звільняє їх від обов'язку відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення встановлених вимог.

Шкода,яка завдана внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягає компенсації у розмірах, які визначаються на підставі затверджених такс, методик та розрахунків щодо обрахування шкоди.

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги


Порядок реєстрації місця проживання малолітньої дитини без згоди батька

Нормами чинного законодавства передбачено, що батьки дитини мають однакові, непорушні права займатись вихованням дитини та спілкуватись з дитиною.

Доволі часто через непорозуміння та ворожі стосунки батьків страждають інтереси дітей. Питання зміни місця реєстрації дитини часто загострюється після розлучення сімейної пари. Коли виникає потреба зареєструвати дитину, один з батьків  на зло іншому, може  не давати на це  дозволу. Такою поведінкою один з батьків порушує права та потреби дитинита створює проблему для іншого.

        Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення своїх прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Процедура реєстрації місця проживання малолітніх дітей нічим не відрізняється від процедури реєстрації місця проживання повнолітніх громадян, хоча звичайно має ряд особливостей.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, що чітко прописано в статті 160 Сімейного кодексу України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

У випадку, якщо батьки зареєстровані за різним місцем проживання, то місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків, а другий - у свою чергу надає письмову згоду у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Якщо мати та батько, які проживають окремо не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування чи у судовому порядку.

Визначити місце проживання дитини можна незалежно від того розірваний шлюб чи ні. Фактом, що дозволяє встановити місце проживання дитини є окреме проживання батьків дитини, а також відсутність домовленості між ними щодо того, з ким буде проживати дитина. Така ситуація у свою чергу породжує спір між сторонами.

У випадку, якщо один з батьків не надав згоди на зміну місця проживання дитини, необхідно:

1. Звернутися до Центру надання адміністративних послуг  із заявою про реєстрацію місця проживання дитини.

2. Отримати відмовуу реєстрації місця проживання дитини.

3. Після отримання відмови, можна звернутися з позовом до суду.

Таким чином, здійснити реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька (матері), можливо лише за рішенням суду, чи рішенням органу опіки та піклування. Зверніть увагу, що не надаючи згоди на реєстрацію місця проживання дитини, батько (мати) тим самим порушує права дитини та права того з батьків, з ким проживає дитина на вільний вибір місця проживання. Адже згідно з чинним цивільним законодавством України, місце проживання дитини має відповідати місцю проживання батьків, або одного з них.

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги

 


Соціальне обслуговування неповнолітніх

Соціальне обслуговування – це мінімізація для особи негативних наслідків складних життєвих обставин, підтримка її життєдіяльності, соціального статусу та включення у громаду (п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальні послуги»).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді здійснюється шляхом надання комплексу соціальних послуг. До основних соціальних послуг, що надаються при здійсненні соціальної роботи  належать:

  • соціальна профілактика,
  • соціальна реабілітація,
  • соціальний супровід,
  • консультування.

 

Можна виділити 2 основних види соціального обслуговування неповнолітніх:

  • соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьків;
  • соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку.

 Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу (ч. 3 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства»).

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання в них таких дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або, за їхнім бажанням, - грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, або забезпечуються позачергово соціальним житлом за місцем їх перебування на соціальному квартирному обліку (ч. 5 ст. 25 Закону України  «Про охорону дитинства»).

Згідно ч. 6, ч. 9 ст. 25 ЗУ «Про охорону дитинства» особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 23 років не втрачають право на позачергове отримання жилого приміщення або, за їхнім бажанням, - грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, на позачергове отримання соціального житла за умови їх перебування у встановленому порядку на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на момент досягнення 23-річного віку. Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення ними 18-річного віку надається одноразова допомога - 1810 гривень.

Держава сприяє створенню дітям з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги.

Дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров’я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах. Таким дітям гарантується безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції (ст. 26 Закону України  «Про охорону дитинства»).

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги


  Перерахунок пенсій військовослужбовцям

     Дуже болючим є питання призначення, нарахування та перерахунку пенсій військовослужбовцям. Держава постійно намагається зменшити видатки на пенсійне забезпечення військових пенсіонерів шляхом зміни механізму розрахунку грошового забезпечення, зміни порядку обрахування військових пенсій.

 

Порядок перерахунку військових пенсій, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України  від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393», і  передбачав, що під час перерахунку пенсій військовослужбовцям використовувався посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, відсоткова надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до цього, уповноважений орган готував довідки про грошове забезпечення військовослужбовців та надсилав до відповідного Головного Управління Пенсійного фонду України.Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 внесено зміни до Постанови №45, у зв’язку з чим, при перерахунку пенсій військовослужбовців не повинні були враховуватися додаткові види грошового забезпечення. Дана постанова суттєво зменшила розмір пенсійвійськовослужбовців.

 Однак, вищезазначені зміни щодо форми довідки про перерахунок пенсії військовослужбовцям були визнані рішенням Окружного адміністративного суду у м. Києва протиправними та скасовані. Дане рішення набуло чинності  з 05 березня 2020 року.

 Незважаючи на визнання нечинною та протиправною Постанови Кабінету Міністрів України № 103, уповноважені органи на видачу довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії добровільно почали не видавати дані довідки. У зв’язку чим, потрібно звертатися до суду, щоб зобов’язати уповноважений орган видати дану довідку та направити до Пенсійного Фонду України.

 Направлення заяви до пенсійного фонду про перерахунок пенсії військовослужбовцям теж залишається без результату. Пенсійний Фонд України відмовляючи у перерахунку пенсії на підставі нової довідки про розмір грошового забезпечення зазначає, що він може здійснити перерахунок лише в порядку, визначеним  постановою Кабінету Міністрів України № 45«Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393», а зміни до даної постанови не вносилися. Тому знову необхідно звертатися до суду, щоб зобов’язати Пенсійний Фонд України зробити перерахунок військової пенсії на підставі нової довідки.

 Таким чином, як ми бачимо на практиці, перерахунок пенсії військовослужбовцям можливо здійснити лише за рішенням суду.

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги


 ПЕРЕВІРКА ЦІЛЬОВОГО ВИКОРИСТАННЯ АЛІМЕНТІВ НА ДИТИНУ

Платник аліментів, який своєчасно сплачує аліменти на дитину  вправі звернутися до органу опіки та піклування для того, щоб ними було здійснено перевірку цільового використання аліментів на дитину.

На підставі заяви платника аліментів контроль за цільовим витрачанням аліментів отримувачем аліментів здійснюють органи опіки та піклування шляхом проведення інспекційних відвідувань.

 

Безпосереднє проведення інспекційного відвідування покладається на службу у справах дітей відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання одержувача аліментів із залученням (за потреби) інших посадових осіб суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю (психолог, соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи). Кількість посадових осіб, які здійснюють проведення інспекційних відвідувань, не може бути меншою ніж дві особи.

Для того, щоб органи опіки та піклування провели перевірку цільового використання аліментів на дитину (дітей) платник аліментів повинен подати органу опіки та піклування разом із заявою  розрахунок  заборгованості зі сплати аліментів за останні 12 місяців, який підтверджуватиме факт сплати  аліментів та інформацію про місце проживання  отримувача аліментів.

Якщо платник аліментів повторно на протязі року виявить намір звернутися із вимогою про повторне проведення  інспекційного відвідування одержувача аліментів, в такому разі він зобов’язаний надати органу опіки та піклування розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період, який пройшов з дати, коли було здійснено  попереднє  інспекційне відвідування.

Якщо розглядати випадок, коли аліменти на дитину сплачуються платником  у добровільному порядку без наявного судового рішення ( це може бути - договір між батьками про сплату аліментів на дитину (дітей)  або за усною домовленістю між батькам дитини (дітей)), платник надає органу опіки та піклування наявні у нього копії документів, які підтверджують факт сплати аліментів та їх розмір.

Варто зазначити, що якщо платник має борг по аліментах, то йому буде відмовлено у проведенні інспекційного відвідування одержувача аліментів.

На протязі 30 календарних днів з дня отримання від  платника аліментів заяви здійснюється інспекційне відвідування, у ході якого проводиться  обстеження умов проживання дитини для встановлення рівня забезпечення її індивідуальних  потреб. Окрім того, враховується розмір аліментів на дитину, яку сплачує заявник.

 Обов’язковим у процедурі проведення інспекційного відвідування є повідомлення отримувача аліментів про заплановане інспекційне відвідування рекомендованим листом із повідомленням про вручення, яке надсилається не пізніше ніж  за 7 календарних днів до запланованого дня його проведення та по можливості з метою погодження дати та часу відвідування  засобами телефонного та/або електронного зв'язку.

Якщо розмір сплачених аліментів на дитину не  перевищує розміру двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (на кожну дитину) проводиться оцінювання  рівня  задоволення   таких базових потреб дитини, як:  харчування, необхідні ліками за потреби, наявність одягу та взуття відповідно до сезону, іграшками та іншими засобами для повноцінного розвитку та навчання дитини відповідно до її віку.

Якщо розмір сплачених аліментів на дитину перевищує розмір  двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (на кожну дитину), факт належного  цільового використання аліментів на дитину підтверджують: забезпечення дитини необхідними  меблями та речами для сну та відпочинку дитини; її розвиток та навчання; приміщень для прийняття їжі та санітарно-гігієнічних потреб; обладнання для занять спортом; наявність музичних інструментів; відвідування дитиною навчальних курсів, гуртків та секцій; відкриття на ім'я дитини банківського рахунку; витрати на оздоровлення та лікування дитини, придбання засобів реабілітації тощо.

Окрім того, у ході здійснення інспекційного відвідування особливу увагу інспектори звертають на зовнішній вигляд дитини, її загальний стан та самопочуття,  а також,  окремі ознаки, котрі свідчать  про неналежний рівень задоволення її індивідуальних потреб з урахуванням віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку (такі як - хворобливий вигляд, невідповідність ваги та зросту віку дитини, занедбаність, відсутність продуктів харчування тощо).

Бесіда з дитиною проводиться лише за умови , що дитина досягла віку та такого рівня розвитку, коли може висловити свою думку, для з’ясування 

рівня забезпечення  її індивідуальних потреб, таких як: потреба у  харчуванні, наявність необхідного одягу, інших речей та засобів,  котрі необхідні для її належного догляду та розвитку.

У випадку коли у ході проведення  інспектування  умов проживання дитини не вдалося об'єктивно з'ясувати стан забезпечення її індивідуальних потреб, служба у справах дітей  вправі звернутися із запитами: до закладів освіти, охорони здоров'я або соціального забезпечення, у яких дитина отримує відповідні послуги, щодо стану здоров'я дитини (зокрема, спричиненого наявністю чи відсутністю належного харчування, забезпеченням її необхідними ліками у разі потреби тощо), наявності у дитини необхідного для навчання та виховання приладдя, одягу відповідно до віку та сезону, отримання за потреби соціальних та інших послуг, у тому числі платних; до надавачів житлово-комунальних послуг щодо стану їх оплати за місцем проживання дитини.

Виключно за власним бажанням та за наявності отримувач аліментів може пред’явити чеки, квитанції, довідки та інші документи для підтвердження того, що отриманні ним від платника аліментів кошти  використовуються  за  цільовим призначенням.

Як наслідок проведення інспекційного відвідування  протягом 5 робочих днів  інспекторами оформлюється висновок за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину, копії якого, які  засвідчені належним чином, направляються рекомендованими листами із повідомленням про вручення платнику та отримувачу аліментів. Якщо копії висновку не були отриманні  платником та  отримувачем  аліментів поштою  вони вправі  звернутися за його одержанням  до служби у справах дітей.

Якщо платник повторно звернувся до служби у справах дітей  здійснення інспекційного відвідування буде проведено  не раніше ніж через три місяці з дати проведення попереднього інспекційного відвідування.

Якщо  проведеним інспекційним відвідуванням було встановлено нецільове витрачання отримувачем аліментів платник вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Якщо особа звернулася за захистом своїх прав до  органу опіки та піклування це не позбавляє  цю особу звернутися за захистом своїх прав до суду, проте якщо подано позов до суду орган опіки й піклування закінчує розгляд поданої заяви.

Відповідно до частини 2 статті 19 Сімейного кодексу  України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки й піклування, якщо він недостатньо обґрунтований та суперечить інтересам дитини .Також якщо нецільове використання аліментів органом опіки й піклування не встановлено попередньо, платникові потрібно пред’явити  суду відповідні докази.

Суд приймає рішення про зменшення розміру стягуваних аліментів, коли буде з’ясовано, що їх витрачають не за цільовим призначенням у зв’язку з тим, що стягнення здійснюються у недоцільно великому розмірі. Проте, самого факту, який підтверджує нецільове витрачання аліментів недостатньо для винесення судом рішення про зменшення розміру аліментів, тому що це порушувало б права дитини.

Судом враховується  розмір стягуваних на утримання дитини аліментів, матеріальне становище одержувача аліментів та інші обставини, що мають значення для справ при  визначенні розміру   частини аліментів, яка вноситиметься в банк на особистий рахунок дитини.


 

 Забезпечення права на пенсію

Право на пенсію  по віку  закріплено в Конституції  України.  Однак, інколи реалізувати таке право буває вкрай  важко.  Зазвичай перешкодами  стають  неналежне оформлення  документів,  таких як  трудові книжки, накази,  бухгалтерські документи.  В більшості випадків єдиним  способом  відстояти своє право  на  соціальне забезпечення  - це  звернутися до суду,  задля оскарження рішення  органу Пенсійного  фонду України.

Так  і  пану В., клієнту місцевого центру, довелося звертатися до суду.  Оскільки,з досягненням пенсійного віку (60 років)  він звернувся до  органу Пенсійного фонду України  із заявою про призначення пенсії за віком, однак, йому було  відмовлено у її призначенні, не зарахувавши позивачу до страхового стажу періоду роботи з 01.11.1991 по 02.01.2007,  мотивуючи  це тим,  що   при внесенні записів про прийняття та звільнення з роботи в трудовій книжці допущено виправлення, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Представляти інтереси  було доручено  адвокату   Олені Радосюк.  Після  узгодження  правової позиції по справі,  в  судовому провадженні вдалося довести  неправомірність дій органу  Пенсійного фонду України.  Як наслідок,  рішенням Тернопільського  окружного  адміністративного суду  від  26.08.2021  року  №  500/3738/21  (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99387755) визнано  протиправним та скасовано  рішення ограну  Пенсійного фонду України щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 01.11.1991 по 02.01.2007 та  зобов’язано  зарахувати даний страховий стаж і  повторно  розглянути заяву про призначення пенсії. 

Коментує  адвокат Олена Радосюк:

«Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Записи у трудову книжку вносяться відповідальноюособою  підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Тому,  працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальне  забезпечення.»

Кременецький місцевий центр з надання

безоплатної вторинної правової допомоги


 Мобільний додаток «Дія»

«Дія» (скорочено від Держава і я) - мобільний додаток, як і Єдиний веб-портал електронних послуг являються частиною проекту «Держава в смартфоні».

Додаток "Дія" містить цифрове посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (ТЗ). Ці цифрові документи мають таку ж юридичну силу, як і фізичне посвідчення.

Також цифрове посвідчення водія можна буде пред’являти у якості документа, що засвідчує особу, на внутрішніх залізничних та авіарейсах. 

Додаток "Дія" можна безкоштовно завантажити у App Store та Play Market. Після запуску додатку необхідно буде ідентифікуватись. Ідентифікація відбувається за допомогою технології BankID через систему Національного банку та Приватбанку.

"Дія" діє як при наявності інтернету, так і в офлайн режимі.

На даний момент в додатку «Дія» наявні:

  1. Цифрові водійські права
  2. Цифрове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу
  3. BankID
  4. Цифровий поліс страхування на авто
  5. Цифровий студентський
  6. Цифровий паспорт
  7. Цифровий закордонний паспорт
  8. Штрафи на авто
  9. Цифровий податковий номер
  10. Ваші дані з реєстрів

Документи в додатку «Дія» являються лише цифровою версією оригіналів документів, вони відображають дані, які попадають у відповідні реєстри при отриманні оригіналу документу.


 

ОТРИМАННЯ ОДНОРАЗОВОЇ ГРОШОВОЇ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛИМИ ТА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ

Постраждалі та внутрішньо переміщені особи, котрі знаходяться у складних життєвих обставинах, зумовлених соціальним становищем, через які особа частково або повністю не має здатності (або не набула здатності або втратила її) чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та  брати участь у суспільному житті, мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

 Для одержанняодноразової грошової допомоги  постраждала особа чи внутрішньо переміщена особа повинна звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної в м. Києві держадміністрації (структурного підрозділу з питань соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради) за місцем реєстрації проживання або фактичним місцем перебування.

 

Питання щодо надання грошової допомоги розглядаються комісіями, утвореними районними, районними в м. Києві держадміністраціями та виконавчими комітетами міст обласного підпорядкування.

Для одержання допомоги постраждала особа або внутрішньо переміщена особа повинна подати на розгляд комісії, окрім, заяви, у котрій  зазначено причини потреби отримання допомоги та реквізити рахунка, який відкритий заздалегідь у банківській установі на який  буде перераховано разову грошову допомогу, наступний пакет документів:

  • копію документа, що посвідчує особу (паспорт тощо);
  • копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (за винятком випадків, коли фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася  від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган та має відмітку в паспорті);
  • копії документів, які підтверджують факт родинних стосунків (це може бути свідоцтво про одруження, свідоцтво про народження дітей);
  • копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб (для зазначеної категорії осіб);
  • медичну довідку про стан здоров’я особи або висновок медико-соціальної експертизи про встановлення інвалідності (у разі необхідності).

Що стосується розміру одноразової грошової допомоги, то його чітко не встановлено і він залежить від наявних коштів та характеру життєвих обставин окремої постраждалої особи чи внутрішньо переміщеної особи, яка звернулася за її отриманням.

Проте, рішенням міжвідомчої комісії з питань надання грошової допомоги постраждалим чи внутрішньо переміщеним особам, яка була утворена Міністерством соціальної політики України, рекомендується при наданні одноразової грошової допомоги  застосовувати наступні розміри:

  • для дітей-сиріт, батьки яких загинули під час проведення антитерористичної операції, та  для дітей, батьки яких є полоненими або зниклими безвісти, - на одну дитину 1176 гривень;
  • для сімей, у яких виховуються  діти-інваліди або інваліди з дитинства, - 1764 гривні;
  • для багатодітних сімей – 2352 гривні;
  • для сімей, члени яких потребують невідкладного вартісного лікування, - 1176 гривень;
  • для сімей, у яких є особи з інвалідністю  I, II груп, - 1176 гривень;
  • для сімей, де є вагітні жінки, або де  один із батьків здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку (із числа сімей загиблих в антитерористичній операції), - 1764 гривні.

Варто зазначити, що допомога постраждалим чи внутрішньо переміщеним особам надається одноразово!

Щодо терміну протягом якого комісіями здійснюється розгляд, заяв про надання грошової допомоги, то він  теж не визначений.

Однак, у відповідності до  рішення міжвідомчої комісії з питань надання грошової допомоги постраждалим чи внутрішньо переміщеним особам рекомендовано в першу чергу надавати  допомогу сім’ям осіб, які загинули в антитерористичній операції із числа військовослужбовців та інших осіб, сім’ям внутрішньо переміщених осіб, сім’ям учасників антитерористичної операції, котрі отримали важкі поранення та мають потребу у  тривалому лікуванні.

У випадку, якщо заявник давніше уже звертався за отриманням допомоги та отримав її,  то структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районної, районної в м. Києві держадміністрації (структурний підрозділ з питань соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради) відмовляє у наданні грошової допомоги цій особі та повертає їйнадані нею документи .


Відповідальність за керування транспортним засобом у стані алкогольного  сп’яніння.

 

    Порушення правил дорожнього руху за участі водіїв, які дозволяють собі сідати за кермо у стані алкогольного сп’яніння є великою  проблемою для України. Неодноразово в нашій державі відбуваються  ДТП за участі нетверезих водіїв, що є важким порушенням правил дорожнього руху.

Кожен учасник дорожнього руху повинен знати, що згідно з п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

На даний час у багатьох водіїв існує хибне переконання, що за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи будь – якого іншого сп’яніння відсутня відповідальність, оскільки статтею 130 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність тільки за керування річковими, морськими або маломірними суднами, а стаття 286-1 Кримінального кодексу України «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» втратила чинність на підставі Закону України 720-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набрав чинності 03.07.2020 року.

На справді це зовсім не так, суди і надалі продовжують виносити постанови про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, керуючись редакцією статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 17.06.2020р. № 720 - ІХ.

Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,тягнуть за собою:

-за перше правопорушення протягом року — штраф 10200 гривень і 1 рік позбавлення права керування транспортним засобом;

-за повторне правопорушення протягом року — штраф 20400 гривень і 3 роки позбавлення права керування транспортним засобом;

-за третє і більше порушень протягом року — штраф 40800 гривень і 10 років позбавлення права керування транспортним засобом.

     Поліцейські, у яких є підстави вважати, що водій транспортного засобу керує ним в стані алкогольного сп’яніння мають право на зупинку такого транспортного засобу та огляд на стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння водія.

Варто зауважити , що максимально допустимий рівень алкоголю в крові — 0,2 проміле.

Згідно положень  «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 09.11.2015  № 1452/735, визначено, що  ознаками алкогольного сп’яніння є:

• запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Ознаками наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Відповідно до вимог даної інструкціїпрацівник поліції, який має спеціальне звання ,за наявності ознак алкогольного сп’яніння проводить огляд водія за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ. Поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.Огляд на стан сп’яніння проводиться з фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції. Перед тим, як проводити огляд на стан сп’яніння працівник поліції інформує водія про порядок застосування спеціального технічного засобу та на вимогу водія надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.Огляд на стан сп’яніння обов’язково проводиться в присутності двох свідків, не враховуючи поліцейських. З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, не пізніше двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я. У разі виявлення алкогольного сп’яніння у водія поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення та долучає до нього акт огляду.Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію. Оформлення матеріалів огляду на стан сп’яніння водія транспортного засобу здійснюється згідно з чинним законодавством. Якщо водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров’я.

 Коли водій відмовляється проходити огляд на стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння у місці його зупинки,такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення.Якщо ж водій транспортного засобу відмовляється від проведення будь – якого огляду, працівник поліції в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначає ознаки сп’яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

      У жодному разі не рекомендуємо відмовлятися від вимоги поліцейських пройти огляд, адже відмова від огляду тягне за собою ту саму відповідальність, що й нетверезе водіння. Особливо часто страждають водії, яким не роз’яснили наслідки такої відмови, адже вони впевнені в тому, що мають право відмовитись (і це дійсно так), але не знають про негативні наслідки таких дій.

Але найважливіше – ні в якому разі не сідайте за кермо в нетверезому стані! Бережіть себе та людей навколо вас та знайте свої права.


Концесія як форма державно – приватного партнерства

 

Концесія - форма здійснення державно-приватного партнерства, що передбачає надання на умовах, визначених концесійним договором, права концесіонеру на:

- створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення) об’єкта концесії;

- управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) об’єктом концесії,

- надання суспільно значущих послуг.

 

Об’єктом концесії є об’єкти права державної або комунальної власності, а також майно господарських товариств, 100 відсотків акцій (часток) яких належать державі або територіальній громаді.

Тобто, концесія – це договір про передачу майна підприємств, інших об'єктів, що належать державі чи територіальній громаді, в тимчасову експлуатацію приватним інвесторам за умови обов’язкового інвестування в такі об’єкти.

Концесіонером може бути тільки юридична – особа – резидент України.

На відносини, що виникають у зв’язку з вибором концесіонера, виконанням концесійного договору та наданням державної підтримки проектів, що здійснюються на умовах концесії, не поширюється дія законодавства про публічні закупівлі.

Обрання концесіонера здійснюється шляхом проведення концесійного конкурсу, конкурентного діалогу або за результатами прямих переговорів з орендарем державного майна, яке передається у концесію.

Спори, що виникають у зв’язку з концесійним конкурсом та конкурентним діалогом вирішуються в судовому порядку.

Оцінка впливу на довкілля для провадження планової діяльності, передбаченої пропозицією про здійснення державно-приватного партнерства у формі концесії, здійснюється після підписання концесійного договору.

Концесійний договір укладається на строк, який має становити не менше п’яти років та не більше 50 років (крім строку концесійного договору щодо будівництва та подальшої експлуатації автомобільних доріг, який має становити не менше 10 років).

Передача концесіонеру існуючого об’єкта концесії, у тому числі його подальша реконструкція, реставрація, капітальний ремонт, технічне переоснащення концесіонером, не зумовлює перехід права власності на такий об’єкт та не припиняє права державної чи комунальної власності.

Нерухоме майно, новозбудоване концесіонером на підставі та відповідно до умов концесійного договору, є державною чи комунальною власністю.

Такий об’єкт підлягає поверненню концесієдавцю після припинення дії концесійного договору.

Моніторинг виконання концесійних договорів здійснюється органом з державно-приватного партнерства шляхом отримання від концесієдавців щорічних звітів про виконання концесійного договору, які надаються в порядку та за формою, затвердженими органом з державно-приватного партнерства.


Рада бізнес – омбудсмена

Рада бізнес-омбудсмена є постійно діючим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України.

Раду створено з метою сприяння прозорості діяльності органів державної влади, суб’єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, запобігання корупційним діянням та/або іншим порушенням законних інтересів суб’єктів підприємництва.

Керівним органом Ради є наглядова рада. Наглядова рада складається з уповноважених представників групи сторін:

  • блок 1 - Кабінет Міністрів України;
  • блок 2 - міжнародні фінансові установи (Європейський банк реконструкції та розвитку, Організація економічного співробітництва та розвитку);
  • блок 3 - бізнес-асоціації (Американська торгівельна палата в Україні, Європейська Бізнес Асоціація, Федерація роботодавців України, Торгово-промислова палата України, Український союз промисловців і підприємців).

Подання скарги до Ради бізнес – омбудсмена

Бізнес-омбудсмен розглядає скарги щодо можливого вчинення корупційних діянь та/або інших порушень законних інтересів суб’єктів підприємництва внаслідок дій або бездіяльності, включаючи рішення, з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, що перебувають у сфері їх управління, та їхніх посадових осіб протягом року з моменту їх вчинення.

Подати скаргу може юридичні особи та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Анонімні скарги не розглядаються.

Скарги можуть подаватися будь-якою з наступних мов: українська, англійська або російська.

За загальним правилом скарги подаються через електронну систему подання скарг, що є доступною на офіційному веб-сайті Ради (www.boi.org.ua). Також скаргу можна подати, надіславши її на електронну або поштову адресу Ради, які зазначені на веб-сайті Ради. Недотримання вимог щодо форми скарги є підставою для залишення бізнес-омбудсменом скарги без руху.

Скарга повинна містити усю інформацію, в тому числі:

1) прізвище, ім’я та по-батькові для фізичних осіб, а для юридичних осіб повне найменування та офіційний реєстраційний номер (за наявності) скаржника;

2) поштову адресу, номери телефону/факсу та, за наявності, адресу електронної пошти скаржника;

3) орган державної влади, орган місцевого самоврядування або суб’єкт господарювання, що перебуває у сфері їх управління, щодо яких подається скарга;

4) стислий та чіткий опис характеру можливої Недобросовісної Поведінки, в тому числі, у відповідних випадках, опис будь-яких порушених прав та/або інтересів скаржника; та

5) факти та докази, на яких ґрунтується скарга.

Подання, вивчення та розгляд скарг є безоплатним.

Бізнес-омбудсмен приймає рішення про прийняття до розгляду скарги або про залишення її без руху протягом десяти робочих днів від дати її отримання. Десятиденний період починається наступного робочого дня після дати, в яку скарга була отримана.

Скарга повинна розглядатися та скаржнику повинна бути надана відповідь протягом трьох місяців з дати, коли бізнес-омбудсмен почав розгляд.


Спадковий договір

Відповідно до ст. 1302 Цивільного кодексу України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Слід зазначити, що до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або фізична особа.

Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. У разі недодержання сторонами зазначених вимог спадковий договір визнається нікчемним.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження та вносить відомості про нього до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Зняття заборони відбувається після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть.

Заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі є нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у заповіті містяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і стосовно іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі.

При укладенні спадкового договору набувач, якщо він є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на спадкування у тій частці майна, яка не була визначена договором.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

 У разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. У цьому випадку спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов’язань, які були виконані набувачем до його смерті.

Розірвання спадкового договору

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача як до смерті, так і після смерті відчужувача.


Стягнення коштів  на утримання  майна  з безвідповідального  співвласника

Власність  зобов’язує.  Власники майна зобов’язані  утримувати майно, що йому  належить,  якщо інше не встановлено   договором  або законом.

Однак, не завжди співвласники майна  добросовісно і відповідально ставляться до свого  обов’язку  утримувати майно, ігноруючи  оплату комунальних платежів та інших  обов’язкових платежів.  Зазвичай недобросовісні співвласники ухиляються від сплати  комунальних платежів,  і  це  становить додаткове  фінансове  навантаження на  добросовісного власника. Оскільки,  через загрозу  відключення  таких послуг  він  змушений  одноосібно  здійснювати  комунальні платежі.  

Статтею  360 Цивільного кодексу України  передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Правило  статті  360 Цивільного кодексу України  застосовується незалежно від того,  хто  із співвласників   виступив  стороною  за договірними зобов’язаннями  щодо спільного  майна, за умови  що даний співвласник  мав право  укладати  цей договір. 

Отже, участь кожного  співвласника   у витратах  пов’язаних з  управлінням,  утриманням та збереженням  спільного майнапередбачає необхідність несення витрат, які є    необхідними  для підтримки  спільного  майна у належному стані.

Таким чином, кожен співвласник  зобов’язаний  брати участь  у  витратах  щодо  утримання  майна, що є  у  спільній  частковій  власності,  незалежно  від того,  хто  із співвласників  укладає  правочин  або здійснює   фактичні  дії,  спрямовані  на утримання  спільного  майна. Відповідно до  частини 1 стстатті  544 Цивільного кодексу  України  передбачено,  що  боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Отже,  співвласник  або співвласники, які зробили необхідні витрати  на утримання  майна, мають право  вимагати  від  іншого  співвласника  або співвласників   їх відшкодування. 

Для предявлення  відповідної вимоги, форма співвласності на нерухоме майно, у вигляді спільної сумісної чи часткової, не має значення.

            Відповідно до частини  1  статті 27 Цивільного процесуального  кодексу України,   за загальним правилом,  позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Поряд  з тим, частиною 1 статті 30 Цивільного процесуального  кодексу України встновлено виключну підсудність для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, які пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Отже,  позов про  стягнення коштів на утримання майна з безвідповідального  співласника  має пред’являтись до суду за місцем знаходження такого нерухомого майна.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь