Залозецька громада
Зборівський район, Тернопільська область

Чистопади

-

                                   БІОГРАФІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ СЕЛА

                 Мальовниче село Чистопади лежить над річкою Серет. З північного заходу підступає до Лисої гори, зарослої сосною та березою, західна сторона межує з сосновим лісом, а на південь від села – поля. Кожна частина мала свою назву: Тростянецьке, Окіп, Березина, Озера, Фліварок, Морозивиця, Дорудка, Зарудка, Черездолина, Дубинки, Черездолина, Дранча, Полянка, Долина, Романів Гай… Чистопади віддалене 5 км. від селища Залізці, належить до  Зборівського району, від котрого віддалене на 28 км., з Чистопад до м. Тернополя – 38 км., до м. Підкамінь – 18 км., до м. Золочів – 40 км., до м. Броди – 42 км. Отже з цього бачимо, що село лежить далеко від більшого культурного і економічного центру, що має дуже великий вплив на господарське  і економічне життя і розвиток села, а також і духовний розвиток.

                Про назву села не може нічого ніхто сказати, тож не знає ніхто, хто його заснував. Назва села повязана, очевидно, з його розташування на узгірї, яке ніби впадає у став (чисто впадає), якщо дивитися на нього  зі сторони Залізців. Інша версія сягає часів турецько-татарських набігів на українські землі. Під час одного з таких нашесть село було вщент зруйноване, спалене – „чисто впало”. Так І зявилась назва Чистопади.

               Багато відомостей про історію села міститься у церковній книзі. Хоча варто зауважити, що у ній є багато неточного і суперечливого. В Чистопадах фліварку не було, а поля лише 361 га разом із сіножатями. З них кільканадцять господарств, що мали більше як 10 моргів землі, а то все по кілька моргів грунту. Земля є урожайна, подекуди глиниста і піскувата. Здавна територію села населяло переважно бідне населення. Перед І Світовою війною багато з мешканців села їздили заробляти на близькі фільварки на жнива, особливо до села Ярчівці біля Зборова де був великий фільварок і дуже урожайна земля. Село Чистопади свого фільварку не мало, а фільварок знаходиться на другім березі  річки Серет в урочищі Турчин.  Колись за часів панщини через річку була гребля  якою мешканці  переправлялися на панщину. За лісом біля урочища Турчин село мало поле, але це їм було дуже далеко і дуже не на руку селу, тому з часом чистопадці це поле випродали а залишили тільки 5 моргів рекреаційного поля. За селом був колись фільварок який називався Вабперівка і займав 250 моргів поля, належав до дідичів Ціньських. Під час Першої Світової війни фільварок був знищений, а по війні поділений. Власник Ціньський розділив і передав це все поле для посібників – інвалідів, що прислужилися до відбудови Польщі. Ці інваліди стали пізніше цілою проблемою для села.

                Село складається із села Чистопади, хутору Дички, Великих  Гаїв, Малих Гаїв та Прогін.

               У 1916 році село було майже знищене. Мадяри, що стояли тоді в селі, евакуювали його жителів, а будинки розібрали. Люди розїхалися в різні сторони: дехто перебув війну у сусідніх селах Тростянець, Гнидава, Оліїв; інші ж мешканці були аж біля Золочова в селі Артищеві. Але було багато й таких, що перебували в таборах Австрії, Чехії. Багато дітей і дорослих ніколи вже звідти не повернулись. Ті, що вижили, повернувшись додому застали лише два уцілілих будинки, все позаростало кропивою та бурянами. Уже вдома люди вмирали від голоду і холоду. Щоб прохарчуваись, засіяти поля, населення змушене було ходити по зерно аж у Збараж. З часом селяни почали розбирати шанці, яких було в Чистопадах багато і з них будували хати.

                За часів Польщі війтом в селі був Василь Процик, якого пізніше більшовики заарештували і вивезли в Росію. Першим головою сільської ради був Андрій Дутка. Головував не довго і після нього головою став Михайло Павлусик. Після нього – Микола Кріль, а секретарем Микола Стець, котрі займали ці посади аж до приходу німецьких військ.

                4 липня 1941року німці вступили у Залізці, а 5 липня 1941 року розбило гуральню на Турчині. Багато жителів села хотіли набрати горілки. За переказами, німець вистрелив і гуральня загорілася. В її полум’ї згоріло біля 40 людей. З Чистопад згоріли: Марія Боляк, Парасковея Стець, Марія Диня від опіків померла в 18 річному віці. Ще 8 чоловік попеклися і з часом одужали.

                 У 1908році в селі закладено читальню „Просвіти”, ініціатором створення якої був священник (парох) о.Григорій Кісор (Косар).  У читальні нараховувалось понад 100 книг і знаходилась вона у будинку, де колись була дяківська школа. Робота пожвавилась після І світової війни. Було відновлено читалбню „Просвіти”, але через відсутність власного приміщення її діяльність не приносила належного результату. Тому громада села звернулася до своїх побратимів з Америки з проханням, що б вони допомогли коштами  побудувати будинок.  По камінь їздили підводами в Добриводи. Емігранти надіслали гроші і в 1937році було збудовано читальний дім, у якому розмістилися магазин, читальня, театральна зала. Найбільше зусиль до будівництва дому доклали Кріль Василь Кіндратович та Крілина Йосип. У 1937 році польська поліція знайшла заборонені книги у читальні, тому Кріль Василь та Крілина Йосип заплатили штраф по 200 злотих, а читальня була закрита. Перед приходом більшовиків активісти просвіти Стець Андрій, Жук Андрій, Жук Іван зібрали заборонену літературу, склали в яшик і заховали на старому кладовищі під плитою. До цього часу ці старовинні книги не знайдені. І лише в липні 1941року, з приходом німців, читальня відновила свою роботу, а в червні 1942 року була перейменована на Українське освітнє товариство, головою якого був Кріль Василь Кіндратович.  

                До першої світової війни в селі, при церкві, була однокласна школа, з українською мовою навчання. Дітей навчав дяк-учитель Дмитро Кульчинський (Кульчицький). Спочатку школа була у дяківському будинку, а потім у 1888році закупили землю і побудували нову школу. Під час Першої світової війни шкільний будинок згорів разом з селом, тому після війни навчання проводили у селянських хатах. У 1925році збудовано нову чотирикласну школу з двома мовами навчання. Гроші на будівництво дали мешканці села, що емігрували в Америку і корінні жителі теж здавали по 4 злотих від морга поля. Будинок будували з глини, він вийшов для навчання не придатний. Школу будували тодішній солтис Василь Процик і директор школи Яворський. Саме Яворський за часів панування Польщі був учителем. Це був польський осадник, що прийшов із Бродів. Спочатку навчання в школі велось українською мовою, а згодом – польською, хоч поляків було меньше 12 чоловік. Згодом прийшла друга вчителька Надія Чубель, яка вчителювала аж до розпаду Польщі. З приходом радянської армії Яворського вивезли в Сибір. З 1939 по 1940 рр. учителювала Ольга Королюкова, яку пізніше було звільнено, як жінку священника. З 1940 по 1941 рр. у школі було аж 4 вчителі, а впродовж 1942-1943рр. навчання вела одна вчителька Осипенко Клавдія з Великої України (Східна Україна). В післявоєнні роки вчителем були Величко Валентина Леонтіївна і Шура (?). Пізніше Шкрібляк Михайло Іванович, Лобай Стьаніслава, Мельник Марія Миколаївна, Стельмах(?), Рева Карерина Станіславівна, Стимілова (?), Микитів Ольга Григорівна з чоловіком (?) потім Ковальчук Кіндрат Іванович, Любунь (Стець) Зеновія Павлівна (працювала з 1957року), Богуцька Михайлина Дмитрівна, Покиданець (Онищук) Ярослава Василівна (яка була директором школи і працювала в Чистопадах з  1983 по 2015роки), Федчина Марія Йосипівна, Томашевська Галина Олегівна, Грицишин Оксана Петрівна, Свистак Наталя Михайлівна,  Дацишин Зоряна Михайлівна до цих днів.

             В селі був пункт зв’язку підпілля з Волинню, де в 1942 році виникла Українська Повстанська армія. Одним з підпільників був учень 8-го класу Тернопільської гімназії Антон Григус. Він був членом ОУН і в його стодолі була база речей, які він переправляв на Волинь. Вони разом з Антоном Теслею та районним референтом ОУН Іваном Глинським узимку 1943року викрали із Залозецької станції пограничної служби двох німців, що б потім обміняти їх на заарештованих членів ОУН. Першого березня 1944року німці з Залозець приїхали на розвідку до Чистопад. Вони вбили по дорозі Антона, який видався їм підозрілим, та його матір Марію, яка вкинулась до німців, щоб  врятувати сина і теж була застрелена гестапівцями. На час воєнних дій  в 1944році жителі села були евакуйовані в с. Кобилію, Болязуб Збаражського району. З приходом радянської армії частину чоловіків силою забрали до червоної армії, а частина молоді пішла в УПА. Станичним працював Іван Дацишин, звязковою  Марія Бай. В післявоєнні роки під час голоду 1946-1947 років до села приходили жителі східних областей. Чомусь їх називали  „басарабці”. Вони вимінювали одяг, взуття на продукти харчування. Залишали своїх дітей в сімях Магдій Михайла Івановича, Жук Василя, а після закінчення страшних голодних років забрали додому. Переселенці з Польщі жили на Дичках і на Великих Гаях. Де-які з них поховані на початку кладовища (західна строна). Життя в селі в післявоєнні роки було дуже важким. Готового одягу майже не було. Село обшивав кравець Богуцький Іван. Взуття робив Григус Йосиф. Діти в школі вчилися в дві зміни (взуття передавали діти з і зміни на другу зміну).

             Про початок і заснування парафії ніхто не знає. Першим св’ященником (парохом) був о. Дмитро Жеребецький з 1873р. Він мешкав у Чистопадах, але також мав парафію і у Ратищах, де пізніше і проживав. Був священником 20 років, у 1898році помер. З 1915 до 1918 р. священником в селі був Ювеналь Луцик, який розпочав будівництво церкви в Ратищах. Саме в цей час багато жителів села перейшли з греко-католицького обряду на західно-католицький.

             В 1936році була збудована цегельня, де палили цеглу, з якої будували проборство і читальний дім.

             Під час Першої світової війни церква в селі згоріла, а також старе приходство (прицерковні будівлі). Після закінчення війни мешканці села неодноразово зверталися з проханням, що б їм надали св’ященника, в чому їм відмовляли. Мотивували тим, що не було приміщення для проживання отця. І лише у 1934 році було закладено фундамент і у 1935 р. збудовано будинок для проживання священника (проборство). Багато зусиль доклав до будівництва о. Ковальчук, який мав перейти на постійне місце проживання до села Чистопади із села Ратищі. Але у 1938 році він одержав парафію у Старих Бродах.

             Першим місцевим завідувачем церкви в с. Чистопади був Володимир Королюк з 5 червня 1939року до лютого 1943р.

             Першим головою сільської ради був Андрій Дутка. Після війни – Микола Михайлович Кріль, а з 1949року – Олексій Дутка. В подальші часи с. Чистопади було приналежне до Залозецької сільської ради, потім до Ратищівської сільської ради. В 1992 році була утворена Чистопадівська сільська рада. Сільським головою були Круцько марія Іванівна (1992-2002 роки), Грунтовський Ігор Михайлович (2002-2016роки). В 2016 році с. Чистопади було обєднано в територіальну громаду.

            В 1949році в селі почали створювати колгосп. Першим головою колгоспу був Іван Федорович Жук, з 1952року – Прокіп Григорович Очколас, з 1956року- Роман Іванович Мушта. З 1958року головою став Григорій Васильович Горішній. З 1961року колгосп ім. Шевченка, що обєднував Чистопади та Заложці,   очолив Анатолій Якович Павліков, потім Демченко Віталій Андрійович. З цього часу в селі почався великий підйом: будувалися селянські хати і розбудовувався колгосп: зроблено дороги з твердим покриттям, побудовано дитячий садок, де зараз знаходиться школа, колгоспні комори, тік, будинок будівельної бригади, двохповерхове приміщення диспедчерської, приміщення автопарку, тракторної бригади, майстерні з різними станками. Окремо відмічається будівництво ферми на 2500голів худоби. Вся територія обсаджена посадкою. Доріжки були заасфальтовані, було висаджено 200кущів троянд. На території ферми в приміщенні карантинного відділення були душові кабіни, санпрофілакторій, магазин, ветеринарна аптека. У 1989році було побудовано двохповерховий будинок культури. Одночасно в колгоспі працювало більше 200чоловік.  В 1981 році в колгосп ім. Шевченка було обєднано села: Піщане, Ратищі, Ренів, Гаї за рудою, Бліх. Головою колгоспу був Сагайдак Василь Степанович. В 1982році колгосп було відєднано від відгодівельного комплексу і він став колгоспом „Перемога”. З 1982року колгосп очолила Чапельська Мирослава Томівна,  з  1987року Швець Ярослав Іванович,  з 1992року Петришин Степан Володимирович, з 1997року Петровський Олег Дмитрович, дальше Хоміцький Богдан Михайлович. Через недолуге державне керівництво і проведення необдуманих реформ на селі все, що було побудовано тисячами людей на протязі довгих років за кроткий час було знищене. Стоять страшні руїни на території бувшого тваринницького комплексу, автопарку, тракторної бригади. Заростають страшними борщовиками праця наших дідів та батьків. Село опинилося відкинутим назад на сілька десятиліть, бо необдумані реформи на державному рівні нищать цілі нації. І зараз селянин, як в післявоєнний час залишився без роботи і вимушений виживати, продаючи за низькою ціною заготівеликам молоко та худобу. А більшість працездатного населення села виїхали в інші країни, збагачуючи чужі країни своєю працею.

             Населення села становило відповідно по роках: 1880-716жителів, 1909-743жителі, 1910- 914жителів, 1921 – 737жителів, 1931 – 817жителів, 1936 – 815жителів, 2000рік – 608 жителів,  2011рік – 567жителів, 2015рік – 537 жителів, на 01.01.2017року – 527 жителів.01.01.2018-504 жителі, на 01.01.2019року – 466жителів. У важкі післявоєнні роки, хоч які були важкі умови, Жук Люба Василівна та Дерех Стефанія Андріївна стали вчителями, Стець Михайло Андрійович  закінчив Львівський сількогосподарський інститут і все життя пропрацював головним агнономом колгоспу в с. Чистопади. Дерех Петро Андрійович сав директором нафтопереробного заводу в Волгограді (Росія). Самобутній композитор Михайло Кріль подарував Україні свою „Недоспівану пісню”, яка потім стала народною. Його справу продовжують сини Мирон (диригент Тернопільської філармонії) та Тарас (вчитель та зав клубом с. Чистопади), онуки Назарій та Богдан.

             У 1990році в селі утворений Народний Рух, головою якого був Іван Лукасевич. Рух провів підготовку до референдуму в 1991році і відновив зруйновані фігури, поставив памятник „Борцям за волю України”

 

 

 

На дорогах війни загинули жителі с. Чистопади:

 

  1. Богуцький Андрій Михайлович
  2. Григус Михайло Іванович
  3. Гоцяк Василь Ількович
  4. Дацишин Михайло Миколайович
  5. Дерех Михайло Петрович
  6. Дерех Василь Іванович
  7. Дерех Андрій Матвійович
  8. Диня Михайло Андрійович
  9. Диня Василь Йосипович
  10. Диня Михайло Іванович
  11. Диня Михайло Васильович
  12. Магдій Петро Миколайович
  13. Крилина Михайло Васильович
  14. Ногас Дмитро Петрович
  15. Сікора Петро Маркович
  16. Свистак Михайло Якимович
  17. Стефанишин Іван Миколайович
  18. Томашівський Іван
  19. Фєц Василь Йосипович
  20. Цапишин Іван Васильович

 

 

Залишилися вдовами

після закінчення війни:

 

  1. Стефанишин Кліментина Іванівна
  2. Диня Софія Михайлівна
  3. Крілина Агафія Йосипівна
  4. Томашівська Марія Василівна
  5. Дядьо Марія Антонівна

 

 

 

 

Воювали на фронтах і

повернулися живими в с. Чистопади

 

  1. Тесля Михайло Васильович – інвалід
  2. Леньо Михайло Федорович – інвалід
  3. Кріль Володимир Михайлович – інвалід
  4. Дацишин Михайло Миколайович – інвалід
  5. Бай Іван Васильович
  6. Дерех Дмитро Константинович
  7. Дутка Іван Миколайович
  8. Диня Василь Андрійович
  9. Дерех Михайло Константинович
  10. Жук Михайло Федорович
  11. Жук Михайло Михайлович
  12. Жук Андрій Васильович
  13. Жук Михайло Васильович
  14. Жук Іван Степанович
  15. Кінь Михайло Стахович
  16. Магдій Василь Федорович
  17. Псалмістер Петро Ількович
  18. Свистак Василь Якимович
  19. Свистав Іван Петрович
  20. Стець Микола Дмитрович
  21. Жук Михайло Іванович
  22. Шустак Петро Якимович
  23. Дерех Михайло Степанович

 

 

Члени ОУН, симпатики, воїни УПА

С. Чистопади

 

  1. Богуцький Дмитро – „Мороз”, 1916р.н., стрілець УПА, суджений 1946р. на 20років
  2. Буцишин Іван, 1924р.н., стрілець УПА, загину в 1949р. в. с. Чортория
  3. Григус Антон, 1922р.н., застрелений гестапо в 1944р.
  4. Григус Марія (мати Антона), застрелена гестапо в 1944р.
  5. Дерех Іван, стрілецьУПА, загинув 1946р. в с. Чистопади
  6. Диня Омелян – „Шпак”, 1925р.н., стрілець УПА, загинув 1948р. в с. Монилівка
  7. Жук Омелян – „Славко”, 1920р.н., стрілець УПА, загинув 1946р. в с. Тростянець
  8. Кріль Михайло – „Міша”, 1925р.н., стрілець УПА, загинув 1947р.біля СМТ Козова
  9. Ткачук Ярослав – „Орлик” 1926р.н., стрілець УПА, загинув 1946р. в тюрмі
  10. Томашівський Михайло – „Дон”, 1916р.н., загинув 1944р. в Бережанах
  11. Глинський Іван –„Гук”, 1901р.н., стрілець УПА, пропав безвісти
  12. Різник Михайло, 1922р.н.,стрілець УПА, загинув 1946р. в с. Чистопади
  13. Різник Іван, стрілець УПА, загинув 1946р. в с. Тостянець
  14. Луцик Іван – „Мирон”, стрілець УПА, загинув 1946р. в м. Микулинці
  15. Глинська Емілія, 1928р.н., загинула в тюрмі 1947

 

 

 

Суджені

 за сприяння УПА

 

  1. Бай Марія, 1888р.н., суджена 1951р. на 25років
  2. Богуцький Михайло,1893р.н., суджений1946р. на 15років
  3. Дерех Петро, 1893р.н., суджений1946р. на 10років
  4. Диня Михайло, 1921р.н., суджений1944р. на 20років
  5. Жук Андрій 1921р.н., суджений1944р. на 10років
  6. Манько Ярослав, 1816р.н., суджений1944р. на 10років
  7. Покиданець Василь, 1907р.н., суджений1945р. на 15років
  8. Надомний Петро, 1920р.н., суджений1946р. на 10років
  9. Худоба Петро1933р.н., суджений1952р. на 10років

 

Вивезені в Сибір

(розкуркулені)

 

  1. Бай Іван,  1911р.н.,вивезений 1950р.
  2. Богуцька Галина,1912р.н. вивезена 1950р.
  3. Богуцька Ганна, вивезена 1950р.
  4. Богуцька Кароліна1924р.н.,вивезена 1950р.
  5. Богуцька Марія, вивезена 1950р.
  6. Богуцька Марія М. , 1937р.н.,вивезена 1950р.
  7. Богуцька Софія Йосипівна, народилася на засланні
  8. Богуцька Стефанія,1928р.н., вивезена 1950р.
  9. Богуцький Василь Йосипович, народився на засланні.
  10. Богуцький Володимир, 1943р.н.,вивезений 1950р.
  11. Богуцький Йосип, 1922р.н.,вивезений 1950р.
  12. Богуцький Михайло, 1933р.н.,вивезений 1950р.
  13. Богуцький Роман, 1890р.н.,вивезений 1950р.
  14. Жук Василь, 1902р.н.,вивезений 1949р.
  15. Жук Михайло, 1921р.н.,вивезений 1949р.
  16. Жук Люба, народилася на засланні,
  17. Жук Михайлина, 1921р.н.,вивезена 1949р.
  18. Жук Ярослав, 1948р.н.,вивезений 1949р.
  19. Жук Василь, 1944р.н.,вивезений 1949р.
  20. Жук Михайло, 1927р.н.,вивезений 1949р.
  21. Зварич Григорій, 1902р.н.,вивезений 1952р.
  22. Калушка Стефанія, 1928р.н.,вивезена 1952р.