Ратищі
Село Ратищі знаходиться на Північному Заході Подільської височини
на території вапнякового пасма Товтрів на межі між Зборівським районом і Бродівським районом Львівської області. Площа населеного пункту становить - 88 га., площа господарської території – 1000 га. Сільські забудування положені на захід від ставу у підніжжі узгір’я височиною – 391 м. над рівнем моря.
Першою ознакою, яка свідчить походження села це те, що на території села загинув один з воєводів монголо – татар разом з військом – раттю від цього пішла назва села. Друга версія говорить, що воно пішло від слова ратуш – зброя за допомогою якої кидали велике каміння. Третя легенда говорить, що назва села походить від слова ратуша, що стояла біля Загребелля недалеко від моста. Четверта легенда, що гора з сідловинною схожа на древню зброю ратище. Є і інші легенди. Розказують, що коли йшла монголо – татарська навала русини ( княжа рать ) заховалися в болотах з високим очеретом, татари шукали їй і вигукували “ рать “ і від цього почали цю місцевість називати Ратищі. Нове літочислення починається з 1785 року, тоді ж побудована гребля, яка з’єднала село з хутором Загребелля. В кінці греблі на річці Серет стояв млин який був знищений в Першу Світову війну. Село Ратищі було оточене багатьма великими озерами з яких в 1971 році були штучно утворенні ставки для вирощування риби а також змінено русло річки Серет. Ще одна ознака, яка дає право твердити, що наше маленьке село стало відоме історії це той факт, що в1960 році правління колгоспу вирішило на правому березі річки Серет будувати приміщення під водоплавну птицю. Копаючи фолю було знайдено людські кістки і глечик з монетами ( бронза, мідь ), які були датовані 700-1200 р.р. передані в Ленінградський музей ( Росія ). Також легенда свідчить, що на цьому місці була церква і кладовище, яка закопана під землю. Сьогодні тут залишилися камінні хрести, дати на них немає.
Серед ставків протікають три річечки одна з боку Орихівчика, друга з боку Маркополя, третя з Гарбузова, які зливаються в одні річку під селом і своїм виглядом нагадують вила. Цю місцевість так і називають “Ратиські вила “. Ратиські вила мають лижу і потемну славу, всі хто потрапить туди вночі тих чіпляється блуд. Веде якась нечиста сила і тягне, як мотузкою у ті водяні вила. Тягне і тягне у безодню, напустить на очі якогось туману, що не видно нічого. Хто попався у “ Ратиські вила “, то вже живим не вийшов. Один чоловік навіть з возом і кіньми тут пропав. Якщо людина чесна попадиться то ще може врятуватися а та, що проклята кимось за вчиненні
кривди то пропаде навіки. То й здалеку всі обминають “ ратиські вила “.
Ліщина – ліщина колись належала панові, але пан залишив її селу.
Назва полів має також свою історію.
Зруб – давали людям ліс і вони корчували і робили поле.
Кругляк – це закручене поле, на кругляку була корчма в якій за плату селяни могли заночувати коли їх в дорозі застала ніч.
Віднога – коліно від ліса назвали відногою.
Рудка – з ліса текла вода і нафтоплямиста старка була рудою.
Брідок – люди перебиралися на поле в брід.
Довгі ниви – пан ділив поле по довжині.
Шнури – поля були вузькі як шнури.
Основний напрямок розвитку села це сільське господарство і розведення риби. 151 громадянин села одержав державний акт на земельну частку ( пай ) з них 21 працівник соціальної сфери. На території села оренду земельних часток ( паїв ) ТзОВ « Розтоцьке » і ПП «Агропродсервіс Ярчівці »
В селі Ратищі станом на 01.01.2017 року проживають 298 громадян з них : 81 пенсіонер, 24 інваліди, 26 дітей війни, 10 одиноких перестарілих, 13 учасників війни, 11 багатодітних сімей в яких виховуються 36 дітей.
На території села функціонує ЗОШ І – ІІ ст. в якій навчається 46 дітей яких навчають 13 вчителів і обслуговують 3 тех. працівники. Також в селі функціонує клуб в якому працює 1 завклубом біля якого облаштовано площадку зі сценою « Співоче поле » де в літню пору року проводяться культурно – просвітницькі заходи, бібліотека в якій працює 1 зав. бібліотекою, фельдшерський пункт ( на даний час фельдшерка знаходиться в декретній відпустці ) працює тільки 1мед. працівник, адмін.. будинок старости в якому працюють 3 працівники, магазин з продажу товарів змішаної групи , ковбасний цех в якому працюють 4 чоловіки, також на території села облаштовано 2 автобусні зупинки.
Основний напрямок господарювання населення і промисли за останнє сторіччя не змінилися.
Першим сільським головою був Федчина Микола Григорович, першим головою колгоспу ім. 8 березня був Шаркевич Петро Дмитрович, першими трактористами були: Антонюк І. М., Телега С. П., Драп’ята С. М., Гринчук Й. М.
Суворі випробування випали на визвольну боротьбу ОУН-УПА в якій брали участь більше 40 мешканців села багато з них були виселені на Сибір.
А також у Велику Вітчизняну війну на стороні радянських військ воювало 26 чоловік з них 16 загинуло або пропало безвісти на полях боїв. В шану загинувшим воїнам у Другій Світовій війні в селі поставили пам’ятний знак.
На честь скасування кріпосного права на Галичині в селі поставлено пам’ятний знак ( хрест ) і були висадженні чотири липи, дві з них ростуть досі. В 2016 році в честь трагічних подій на майдані в селі поставлений пам’ятний хрест пам’яті Небесної Сотні та усіх загиблих на сході України.
В 2014 році для збереження та використання пам’яток природи облаштовано ботанічну пам’ятку природи місцевого значення « Ратищівські липи »
В 1898 році в селі на місці старої дерев’яної церкви було збудовано нову камінну церкву Успіня Пресв’ятої Богородиці. А ще село славиться тим, що у церкві був старовинний чудотворний образ Матері Божої Ратищівської. У 12 столітті під час татарської навали на селище Залізці татари підпалили церкву і коли церква горіла люди бачили, як з полум’я вийшла особа жіночої статі із свічкою в руках і навпростець через став пішла до Ратищ. А зранку на липі на пагорбі з’явився образ Божої Матері. Ніхто його з того місця не міг забрати хоч люди й намагалися його перенести до дерев’яної церкви. Зі слів людей які бачили цей образ було намальовано ту Чудотворну Ікону Матері Божої .
Чутка про чудотворне місце в Ратищах облетіла всі навколишні села і тому це місце стало відпустовим. До села на празник 28 серпня з’їзджалося і приходило багато народу, людському потоку не було кінця , щоб взяти участь в святій літургії та інших богослужіннях, які тут відправлялися і багатьом людям Ратищівська Божа Матір допомагала повернути здоров’я . Церква декілька разів була зруйнована і щоразу люди її відбудовували. Під час війни між Австро – Угорщиною і Росією коли мешканці села були евакуйовані в Долішню Австрію чудотворний образ зник , і тому жителі села Гаї за Рудою, які дуже вірили в його допомогу вирішили намалювати нову ікону , яку замовили в Львові і коли ікона була готова перенесли її до Ратищ і поселили в церкву де і сьогодні кожний християнин має можливість з довір’ям звернутися до Цариці неба і землі .
28.08.2006 року громада УГКЦ в день храмового празника з благословення владики Тернопільсько – Зборівської єпархії Василя Семенюка було поставлено нарізний камінь початку будівництва церкви в центрі села, освятив священик із села Ренів о. Володимир Заболотний з ним співслужили о. Василь Небесний села Мильне і парох села Ратищі о. Степан Гарбіч. В цей день до села було принесено образ Матері Божої із села Чистопади, що його подарувала молода пара яка брала шлюб Богдан і Зоряна Дацишин. А парафіяни сіл Тростянець, Чистопадів і Піщаного зустрівшись біля лісу процесійно з хоругвами і піснями принесли ікону до села на місце будування церкви де була відслужена свята літургія .
З 2007 року ікона знаходиться в церкві 27.08.2008 року напередодні празника владика Василь Семенюк офіційно відновив відпустове місце в селі Ратищі і подарував безцінну ікону Ратищівської Матері Божої виготовленої із дерева, яку процесійно прихожани з навколишніх сіл і священики Залозецького деканату принесли з селища Залізців з того місця де колись у давнину згоріла церква а також було осв’ящено Хресну Дорогу в честь 1020 років Хрещення України – Руси. Після святої літургії відбувся концерт при запалених свічках духовної пісні, багато людей залишилося щоб на слідуючий день взяти участь в святій літургії.
